1. Київський національний торговельно-економічний університет
Кафедра менеджменту
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Управління інноваційними проектами»:
Політика розвитку інновацій в сфері послуг
на матеріалах:
Міністерства Економіки України
Департаменту інвестиційної та інноваційної діяльності
Відділу інноваційної політики
Студентка 5 курсу 15 групи
Спеціальності менеджмент інноваційної діяльності
Лаган Оксана Олегівна
Робота надійшла на кафедру ___ ___ 200 __ р. і зареєстрована під № _____
Роботу перевірено ____________________________ ___ ___ 200 __ р. ______
Роботу захищено з оцінкою ______________________ __ __ 200 __ р. ______
Київ 2009

2. 2
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………….c.3
1. Інновації в сфері послуг як фактор розвитку економіки в сучасних умовах
1.1. Визначення поняття «інновація»………………………………………..c.5
1.2. Визначення особливостей сфери послуг як специфічного сектору
економіки………………………………………………………………………..c.10
1.3. Інновації в сфері послуг: класифікації і концепції у часовому вимірі
……………………………………………………………………………………c.15
2. Аналіз інноваційної активності українських підприємств……………….с.25
3. Пропозиції щодо державної і внутрішньофірмової інноваційної політики в
сфері послуг
3.1 Пропозиції щодо державної інноваційної політики в сфері послуг……..с.53
3.2 Пропозиції щодо внутрішньофірмової інноваційної політики в сфері
послуг…………………………………………………………………………с.68
Висновки та пропозиції …………………………………………………………с.72
Список використаних інформаційних джерел…………………………...........с.78
Додатки

3. 3
Вступ
Україна є країною з вражаючим простором для інноваційної діяльності
завдяки багатим природним ресурсам, значному людському потенціалу,
потенційній ємності внутрішнього ринку. Проте недостатньо показники
інноваційної активності інвестицій свідчать про вкрай незначне використання
інноваційного потенціалу України.
Трансформаційні процеси, що відбуваються в економіці України, дедалі
більшою мірою включають її до загальносвітових процесів глобалізації
фінансових потоків. Але на жаль, поки що це включення має скоріш негативні
наслідки.
Досвід останніх років засвідчив низький рівень контрольованості фінансових
потоків та диспропорцію в їхній структурі. Іноземні інвестиції, залучені в
Україну, не здійснили очікуваного позитивного впливу на економіку і були в
основному направлені на низькотехнологічні сфери промисловості.
В даному контексті актуалізується питання необхідності розвитку інновацій
в сфері послуг як основному секторі, де за сучасних умов створюється найбільша
додана вартість. В поєднанні з інноваційним елементом дана комбінація створює
якісно нові умови для розвитку економіки країни.
Метою дослідження є визначення поняття «інновація», «інновація в сфері
послуг», класифікації і історії розвитку концепцій інновацій в сфері послуг;
особливостей державної інноваційної політики; сучасного стану інноваційної
діяльності вітчизняних підприємств.
Об’єктом дослідження виступає національна інноваційна система України.
Предметом дослідження є теоретичні і практичні питання політики
розвитку інновацій в сфері послуг.
Завданням є розробка механізмів державної і внутрішньої політики сприяння
інноваціям в сфері послуг.

4. 4
Серед методів дослідження було застосовано наступні: діалектичний,
аналітичний, феноменологічний, аналізу і синтезу, аксіоматичний, синтетичний,
абстракції, статистичний, економіко – технологічний.
Теоретичні засади інноваційної діяльності та рекомендації щодо
формування системи її фінансового забезпечення розроблялися у наукових
працях: Й. Шумпетера, В. Зомбарта, В. Мічерліха, М. Туган-Барановського, А.
Шпідгоффа, М. Кондратьєва, С. Кузнеця, Г. Менша, М. Калецкі, В. Хартмана, Б.
Твісса, Х. Хауштайна, П. Друкера, Х. Барнета, Є. Вітте, Р. Солоу, Е. Денісона, Р.
Менселла, Ф. Махлупа, Х. Фрімена, Л. Соті, С. Глазьєва, Ю. Яковця, Р.
Фатхутдинова.
Провідними вітчизняними дослідниками у вирішенні згаданої проблеми є: І.
Алексєєв, В. Александрова, О. Алимов, Ю. Бажал, О. Барановський, П.
Бєлєнький, Є. Бойко, О. Василик, В. Васюренко, А. Гальчинський, В. Геєць, А.
Гойко, М. Долішній, Б. Кваснюк, О. Кириленко, О. Ковалюк, М. Козоріз, В.
Корнєєв, Н. Костіна, М. Крупка, О. Кузьмін, О. Лапко, С. Лондар, С. Льовочкін, І.
Луніна, І. Лютий, Л. Нейкова, Л. Омелянович, С. Онишко, В. Опарін, А. Пересада,
А. Поддєрьогін, В. Точилін, В. Федосов, Л. Федулова, Д. Черваньов, А. Чухно, Н.
Чухрай, Л. Шаблиста, С. Юрій.
У процесі дослідження використовувалась нормативно – правова база
України, матеріали Міністерства економіки України, Департаменту інвестиційної
та інноваційної діяльності, Відділу інвестиційної політики, Державного агентства
з інвестицій та інновацій, статистичні дані Державного комітету статистики,
рекомендації і дослідження міжнародний інституцій з питань інноваційного
розвитку.

5. 5
1.Інновації в сфері послуг як фактор розвитку економіки в сучасних
умовах
1.1. Визначення поняття «інновація»
Згідно ЗУ «Про інноваційну діяльність», інновації - новостворені
(застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або
послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого,
адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують
структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери;
Таким чином, під категорію «інновація» в ЗУ «Про інноваційну діяльність»
підпадають і інновації в сфері послуг.
Крім того, в ст.4 ЗУ «Про інноваційну діяльність» визначено перелік
об'єктів інноваційної діяльності: «Об'єктами інноваційної діяльності є:
• інноваційні програми і проекти;
• нові знання та інтелектуальні продукти;
• виробниче обладнання та процеси;
• інфраструктура виробництва і підприємництва;
• організаційно-технічні рішення виробничого,
адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно
поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної
сфери;
• сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;
• товарна продукція;
• механізми формування споживчого ринку і збуту товарної
продукції.»
Саме слово “інновація” походить від латинського “інноваре”
(“відновлення”, “оновлення”). Англійське слово та поняття “іnnovation”
відповідає нашому ”введення нового” чи “введення новацій”. Тобто практичне
використання новації з моменту її виробництва та розповсюдження у якості нових

6. 6
продуктів або послуг є нововведенням (інновацією). Під новацією розуміється
новий порядок, новий звичай, новий метод, винахід, нове явище (відкриття).
В умовах ринкової економіки методологія системного опису інновацій
ґрунтується на міжнародних стандартах. Базою для міжнародного зіставлення
показників науки та техніки, аналізу їх організації та фінансування, науково-
технічної політики слугує Керівництво Фраскаті “Пропонована стандартна
практика для обстежень, досліджень та експериментальних розробок”. Перші
рекомендації прийняті у м. Фраскаті (Італія) у 1963 р.
У межах організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) була
створена група національних експертів, яка підготувала ці офіційні рекомендації
за показниками науки і техніки. У зв’язку зі змінами в стратегії науково-технічної
політики на національному та міжнародному рівнях; накопиченням практичного
досвіду в країнах, що входять до ОЕСР; переглядом міжнародних статистичних
стандартів – положення Керівництва Фраскаті періодично уточнюються. 5-та,
остання, редакція цих положень прийнята в 1993 році.
Пропозиції ОЕСР щодо збирання даних у галузі технологічних інновацій
були затверджені в Осло в 1992 р. та отримали назву “Керівництво Осло”.
“Керівництво Осло” було прийнято країнами Північної Європи за сприяння
Фонду розвитку промисловості як посібник для збирання даних про технологічні
інновації, оскільки дослідження ОЕСР 20 проектів з проблем інноваційної
діяльності, проведені в 1990 р., довели суттєві розбіжності в меті, методах,
визначеннях основних понять інноваційної діяльності. “Керівництво Осло”
розроблено лише стосовно технологічних інновацій та охоплює нові продукти та
процеси, а також їх значні технологічні зміни. Взагалі, у відповідності з
міжнародними стандартами, під “інновацією” розуміється кінцевий результат
інноваційної діяльності, що отримав втілення у вигляді нового або
вдосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або вдосконаленого
технологічного процесу, який використовується в практичній діяльності або у
новому підході до соціальних послуг.[30]

7. 7
Слід зазначити, що коли австрійський економіст Й. Шумпетер у 1939 р. у
роботі “Кон’юнктурні цикли” уперше вжив термін “Інновація”, то під інноваціями
він розумів “зміни з метою впровадження та використання нових видів споживчих
товарів, нових виробничих та транспортних засобів, ринків та форм організації у
виробництві”.[51]
Й. Шумпетер розглядав інновацію як нову науково-організаційну
комбінацію виробничих чинників, створену підприємницьким духом; втілення
наукового відкриття, технічного винаходу в новій технології або новому виді
виробу; нову функцію виробництва, що означає іншу якість засобів виробництва,
яка досягається не шляхом дрібного поліпшення старого устаткування чи наявної
організаційної схеми, а через введення нових засобів виробництва чи систем його
організації.
При цьому він розглядав інновації саме в динаміці, тобто як інноваційні
процеси (виготовлення нового продукту, а не “новий продукт”; впровадження
нового методу, а не “новий метод”; освоєння нового ринку; отримання нового
джерела сировини; проведення реорганізації)
В сучасній літературі поширені два підходи щодо визначення поняття
„інновація”:
1) статичний, де інновація виступає як „інновація-продукт”, коли вона
представляється як результат інноваційного процесу у вигляді нової техніки
(продукції), технології, нового методу, що впроваджується на ринку;
2) динамічний, де інновація виступає як „інновація-процес”, коли в динаміці
розглядається процес, що охоплює дослідження, проектування, розроблення,
організацію виробництва, комерціалізацію і поширення нових виробів,
технологій, принципів замість існуючих.
На думку українських авторів Л.Антонюк, А.Поручника та В.Савчука
залежно від об’єкта і предмета дослідження інновації можна розглядати:
як зміни (Й. Шумпетер, Ю.Яковець та інші);
як процес (Д.Тідд, Д.Бессант, К.Павітт, Б.Твісс, Б.Санто, українські
економісти І.Школа, І.Будникевич, О.Лапко, Д.Черваньов, Л.Нейкова та ін.);

8. 8
як результат (Х.Рігс, В.Хіппель, Р.Фатхутдінов, С.Покропивний).
Крім того, можна виділити два підходи до визначення інновацій: вузький і
широкий.
Згідно з першим інновація ототожнюється з новою технікою, технологією,
промисловим виробництвом (Б.Твісс, Б. Санто, Ю. Яковець, В.Хіппель, Х.Рігс та
ін.).
У широкому розумінні інновації розглядаються як прибуткове використання ідей,
винаходів у вигляді нових продуктів, послуг, організаційно-технічних і соціально-
економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного характеру
(М.Портер, П.Друкер, Д.Тідд, Д.Бессант, К.Павітт, Ю.Морозов та ін.).
Отже, інновації можна трактувати в трьох аспектах: інновація в широкому
значенні – як будь-яка зміна, що підвищує конкурентоспроможність суб’єктів
господарювання; інновація у вузькому значенні – як процес трансформації
наукових досягнень у виробництво; інновація, яка впроваджена в господарську
практику.
Інші українські автори – Н.Чухрай та Р.Патора виділяють такі трактування
поняття „інновація”:
1) етимологічне – П.Друкер: „інновація – мистецтво надання ресурсам нових
можливостей для створення цінностей”;
2) комерційне: Б.Твісс ототожнював нововведення з інновацією: „нововведення –
застосування, тобто процес, у якому дослідження або ідея набувають
економічного змісту; науково-технічні інновації – це матеріалізація нових ідей і
знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок у процесі виробництва
з метою їх комерційної реалізації для задоволення відповідних потреб споживачів
на ринку;
3) функціональне: інновація – це також зміна в процесах (старі товари
виготовляються новими способами). Ю.Бажал: „Інновація як економічна категорія
– нова функція виробництва”; це зміна технології виробництва; стрибок від старої
виробничої функції до нової;

9. 9
4) статичне: Рекомендації Фраскаті (1993) та „Методика збирання даних щодо
технологічних інновацій” (1992) в Осло: „інновація – це кінцевий результат
інноваційної діяльності, що знайшов втілення у вигляді нового або
вдосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або вдосконаленого
технологічного процесу, що використовується в практичній діяльності або в
новому підході до соціальних послуг;
5) процесне – О.Лапко: „інновація це „інноваційний процес”, інціювання, отже,
інновація – комплексний процес, котрий включає в себе створення, розробку,
доведення до комерційного використання і розповсюдження нового
технологічного або якогось іншого рішення (новації), що задовольняє певну
потребу;
6) з точки зору конкурентної переваги – перше видання української економічної
енциклопедії: „інновація – це новий підхід до конструювання виробництва, збуту
товарів, завдяки якому інноватор та його компанія здобувають перевагу над
конкурентами”.
Є всі підстави не протиставляти статистичний та динамічний підходи, а
розглядати інновацію і як одиничний акт, і як процес, бо кожний підхід має свій
сенс у розумінні сутності інновацій як особливого явища відтворювального
процесу.
Отже, можна запропонувати таке визначення поняття „інновації”: це
інструмент зміни матерії, визначений у часі, просторі і задіяних ресурсах, який не
використовувався раніше до цього моменту в заданому просторовому вимірі.

10. 10
1.2. Визначення особливостей сфери послуг як специфічного сектору
економіки
Згідно Стандарту ДСТУ ГОСТ 31279:2005 «Інноваційна діяльність»,
інновація в сфері послуг – це інновація, пов’язана з безпосередньою взаємодією
суб'єктів інноваційної діяльності для задоволення потеб в процесі цієї діяльності.
Згідно ЗУ «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», до
стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності на 2003 – 2013 рр.
належать в основному галузі і напрями діяльності, пов’язані з промисловими
інноваціями, в той час як сфера послуг визначається в контексті розвитку
нешироко.
В Ст.8 ЗУ «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні»,
визначені середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності, серед
яких варто звернути увагу в контексті розвитку сфери послуг на наступні позиції:
Інформаційні системи і технології:
- «інформаційні технології контролю та управління об'єктами базових
технологій; інтелектуальні комп'ютерні засоби високої продуктивності;
програмні системи розпізнавання об'єктів та процесів; цифрові
широкосмугові системи розподілу інформації;
- електронна база систем зв'язку, комп'ютерні та телекомунікаційні
технології; волоконно-оптичні системи; світлосигнальна та
інформаційна апаратура».
Транспортні системи: будівництво і реконструкція:
- «інноваційні технології будівництва і реконструкції доріг, мостів та
транспортних систем;
- глобальні та регіональні системи радіонавігації транспортних засобів з
використанням супутникового та наземного обладнання;
- реконструкція портів;
- модернізація систем транспортування газу, нафти, аміаку».

11. 11
Охорона і оздоровлення людини та навколишнього середовища:
«діагностичні та лікувальні програмно-технічні комплекси».
Розвиток інноваційної культури суспільства:
- «підтримка національної книговидавничої справи; освітніх та
- науково-популярних видань;
- розвиток освітніх і науково-популярних програм у засобах масової
інформації;
- центри дистанційного навчання із застосуванням сучасних
телекомунікаційних технологій;
сучасні комп'ютерні технології для навчання і наукових процесів.»
Послуга — це будь-який захід і вигода (користь), які одна сторона може
запропонувати іншій, нематеріальні дії, що не приводять до володіння чим-
небудь. Надання послуги не обов'язково пов'язане з матеріальним продуктом.
За всієї різноманітності послуги характеризуються чотирма загальними
властивостями, які суттєво впливають на їх маркетинг:
• невідчутність,
• невіддільність,
• мінливість,
• неможливість зберігання.
- Невідчутність, невловимість або нематеріальний характер послуг означає,
що їх неможливо продемонструвати, побачити, спробувати, транспортувати,
зберігати, упаковувати чи вивчати до отримання цих послуг. На відміну від
матеріальних товарів послуга не може бути надана покупцю у відчутній формі до
здійснення ним покупки.
Намагаючись зменшити невизначеність, покупці аналізують зовнішні
ознаки або очевидність якості послуги (наприклад, розміщення офісу, інтер'єр,
надану інформацію, персонал продавця послуги, ціни тощо). Отже, завдання
маркетолога — "управляти сприйняттям", він має невідчутне зробити відчутним.

12. 12
Втім, нематеріальні за своєю природою послуги можуть мати у своєму складі і
матеріальні компоненти (наприклад, консультаційні фірми після завершення
проекту надають повну інформацію про виконану роботу у вигляді звіту).
Зробити послугу можна тільки тоді, коли надходить замовлення або
з'являється клієнт, тобто послуги надаються і споживаються одночасно
(невіддільність послуги). При цьому клієнти стають безпосередніми учасниками
процесу обслуговування і впливають на кінцевий результат.
При нерозривному зв'язку виробництва і споживання послуг ступінь
контакту між продавцем і покупцем може бути різний. Деякі послуги можуть
надаватись у відсутності покупця (чистка, ремонт, прання), інші здійснюються за
допомогою технічних засобів (комп'ютерні інформаційні системи, автомати з
продажу квитків), але багато видів послуг невіддільні від того, хто їх надає
(лікарні, готелі, ресторани).
- Мінливість послуг пов'язана з тим, що якість однотипних послуг
коливається в широких межах залежно від того, хто, де і коли їх надає.
Найчастіше непостійність якості послуг викликана кваліфікацією працівників,
їхніми рисами характеру. Мінливість послуг може також зумовлюватися рівнем
конкуренції, тренуванням і навчанням персоналу, ступенем комунікацій та
інформаційного обміну всередині фірми тощо. Інше важливе джерело мінливості
послуг — це сам покупець, його унікальність, з чого випливає високий ступінь
індивідуалізації послуги залежно від вимог споживача. Це утруднює масовість
виробництва багатьох послуг. Для зменшення непостійності послуг фірми
впроваджують певні стандарти обслуговування.
- Неможливість зберігання послуг означає, що їх неможливо зберегти з
метою подальшої реалізації. Якщо, наприклад, маляр, якому потрібно вісім годин
для фарбування одного будинку, не зайнятий у понеділок, то він уже не зможе
пофарбувати два будинки у вівторок. Цей час просто втрачено. Отже, може
виникнути необхідність регулювання споживання послуг з метою забезпечення
постійності попиту протягом різних періодів тижня, місяця і/або року.

13. 13
Традиційний маркетинг-мікс (marketing mix — 4Р: product (товар), price
(ціна), place (місце збуту), promotion (просування)) добре зарекомендував себе у
сфері матеріального виробництва і збуту. Він, звичайно, використовується й у
сфері послуг, але, як бачимо, тут існують додаткові фактори, на які потрібно
звернути особливу увагу.
Фахівці з маркетингу стверджують, що адаптація маркетингу до сфери
послуг потребує розгляду ще трьох "Р" маркетингу (people, physical evidence,
process): — персонал, матеріальні свідчення, спосіб пропозиції послуг.
Оскільки більшість послуг надається людьми, то надзвичайно важливе
місце у сфері послуг належить відбору, навчанню і мотивації персоналу. В
ідеальному варіанті працівники цієї сфери повинні мати такі якості: ввічливість,
чуйність, ініціативність, доброзичливість, здатність приймати рішення,
компетентність.
Якість своїх послуг компанії намагаються продемонструвати через
матеріальні свідчення. Наприклад, готель — чистотою приміщень, швидкістю
обслуговування, ввічливістю персоналу. Матеріальні свідчення банку — його
приміщення, інтер'єр операційного залу, устаткування і меблі.
Компанії можуть також вибирати різні способи пропозиції послуг.
Наприклад, ресторан може пропонувати відвідувачам такі варіанти
обслуговування, як кафетерій, шведський стіл, буфет і вечеря при свічках.
Фірми — продавці послуг часто постають перед проблемами виокремлення
своїх послуг, що пропонуються ринку, із загальної маси.
Досвід роботи багатьох компаній свідчить про те, що коли покупці
оцінюють певні послуги як досить однорідні, то вони більше думають про ціну,
ніж про продавця, тобто починає діяти цінова конкуренція. Альтернатива ціновій
конкуренції — диференціація пропозиції, процесу надання послуг та іміджу
компанії.
Диференціація пропозиції означає розробку нових послуг, які дають
можливість виокремити їх із пропозицій конкурентів. Основна проблема в
диференціації послуг полягає в тому, що інновації легко копіюються

14. 14
конкурентами. Тому конкурентоспроможнішими будуть такі фірми сфери послуг,
які регулярно розробляють і впроваджують нововведення для отримання
тимчасової переваги перед конкурентами.
Продавці послуг можуть вирізнитись також якістю надання послуг,
збільшивши кількість обслуговуючого персоналу. Можна запропонувати
покупцеві привабливе матеріальне оточення або розробити незвичайний спосіб
надання послуги та ін. І, звичайно, велике значення має турбота компанії про свій
імідж.

15. 15
1.3 Інновації в сфері послуг: класифікації і концепції у часовому вимірі
Незважаючи на поступове зростання частки послуг в національній
економіці, зовсім незначна увага науковців була приділена інноваціям в сфері
послуг.
З часів 80-их рр. минулого століття і дотепер було виділено чотири
основних перспективи розвитку інновацій в сфері послуг.
Перша парадигма – «ігнорування», в основі якої лежить відсутність або
практична відсутність знань про інновації в сфері послуг. Домінантним в данному
випадку є думка, що інновації стосуються технічних характеристик в засобах
праці, і лише таким чином інновація може бути використана в процесі розвитку і
комерціоналізації.
Таким чином, послуги і інші низькотехнологічні сфери, що переважно
використовують нові технології, ніж створюють їх, вважаються в даному випадку
нецікавими, такими, що пристосовуються до технологій.
Починаючи з ранніх 80-их рр. минулого століття, постійне зростання частки
послуг в структурі економіки розвинутих країн дало поштовх до зростання
зацікавленості дослідників до даної тематики. Фаза «асиміляції»
характеризувалась переважно дослідженням інновацій в сфері послуг за
допомогою концептуальних інструментів, і дала розвиток поняттям, що
стосуються технологічних інновацій у сфері виробництва. Наприклад, згідно
теорії того часу, роль дослідно-конструкторських робіт визначалася як центральна
в сфері промисловості. Таким чином, дана фаза може бути оцінена як наближення
до асиміляції - у кращому випадку, або включення послуг у ширшу сферу
досліджень в сфері інновацій – у гіршому випадку.
Фаза «визнання» розпочалася в 1990-их рр. і характеризувалася більш
радикальними підходами і прагненнями щодо відхилення усталеного поняття
щодо центрального місця інновацій в сфері промисловості, що було зафіксовано у
чималій кількості досліджень в сфері інновацій. Акцент був зміщений на
організаційні інновації, інновації на основі високоінтелектуальних технолгій, де

16. 16
роль дослідно-конструкторських робіт і промислових інновацій була менш
важлива. В процесі ровитку знання на даній фазі було виділено особливості сфери
послуг, роль інновацій в сфері послуг, а відмінності від промислового сектору.
В основі фази «синтез» лежить підхід щодо потреби комбінування аналізу
як в технологічних, так і нетехнологічних формах змін. Крім того, більш широкий
підхід щодо інновацій має таке ж відношення як до промисловості, так і до інших
секторів, як, скажімо, послуги. Природньо, що дослідники адаптували тематику
інновацій в технологічних і нетехнологічних сферах і виявили взаємозв'язок між
розвитком інновацій в описуваних системах. Фактично, було зроблено спробу
виявлення закономірностей впливу інновацій на економіку в цілому, а не тільки
сферу послуг.
Зміна розуміння поняття інновацій в сфері послуг відбувалася параллельно
до зміни підходів щодо виміру інновацій як таких. Фази «ігнорування» і
«асиміляції» характеризуються розвитком інформаційної бази щодо прикладів
науково-конструкторських робіт і патентування. Оскільки інновації в сфері
послуг визначити важче, ніж в реальному виробництві і науково-конструкторські
роботи поширювалися в основному на промислову сферу, то послуги стали
«аутсайдерами» інофрмаційного середовища щодо інноваційного розвитку.
Однак, при цьому в Інноваційних Оглядах Європейської Спільноти (European
Community Innovation Surveys - CIS) ще з початку 1990-их рр. було приділено
більше уваги сааме іноваціям в сфері послуг. Фази «визнання» та «синезу»
характеризувалися підходами, направленими на більш широке розуміння
інновацій, що дало змогу надати організаційним змінам рівний статус до
технологічних інновацій. Однак, даний аспект був незначно виокреслений
науковим інструментарієм виміру інновацій.
Думка, що інновації в сфері послуг завжди включає комплементарні зміни
для технологічних і нетехнологічних факторів (таких, як людський капітал і
організаційна структура) зосереджує увагу на тому, що інновацій в сфері послуг
слід розглядати більш детально і структуровано, ніж при підході «технологічної
адаптації». Дифузія технологій і зростання прибутку можуть бути реалізовані

17. 17
лише за умови приділення уваги таким вимірам, як людський капітал і
організаційна структура, а також їхній взаємодії з технологіями.
Співвідношення в інвестуванні у технології і людський капітал значно
різниться в залежності від сфери спеціалізації підприємства, що надає послуги.
Фактично, рівень інвестування є одним із факторів інноваційного розвитку самого
об’єкта інвестування, особливо, якщо мається на увазі ключовий елемент для
реалізації надання послуги. За допомогою аналізу співвідношення обсягу
інвестування, напрямків інвестування і отриманих результатів можна оцінювати і
додатково досліджувати особливості інновацій в кожній із підсистем сфери
послуг.
Опис підходів і класифікацій інновацій в сфері послуг протягом 1980- 2009
рр.
Фаза «ігнорування»
Кейсом Павітом було реалізовано «об’єктно - орієнтований» підхід, в основі
якого лежить потреба матеріальної ідентифікації інновації, наприклад, у формі
нових пігулок чи нової комп’ютерної системи. Оскільки послуги не виробляють
об’єкти споживання в прямому матеріалізованому вимірі, хоча вони можуть
сприяти реалізації цього процесу, - основна більшість інновацій стосувалася
промисловості. [49]
Павіт розробив класифікацію інновацій, де було виявлено чотири типи
технологічної активності:
- Заснована на наукових розробках. Наприклад, електроніка, фармацевтика.
- Заснована на забезпеченні засобами праці. Наприклад, інструментарій,
професійне обладнання.
- Заснована на технологіях, що вимагають суто спеціальних навичок, як-то в
сферах машинобудування і промисловій хімії.
- Заснована на постачанні – розглядається як залежна від попередніх видів
технологічної активності, заснована на адаптації.
На жаль, підхід «адаптивності інновацій » щодо сфери послуг домінує і понині.

18. 18
Фаза «асиміляції»
Значним кроком було створення класифікації Моіза і Соєта, що, фактично,
адаптували класифікацію свого попередника і ввели додаткові ідентифікатори, що
стосуються сфери послуг. [44]
Було визначено наступні класи технологічної активності:
- Сектори, де переважає постачання – громадські чи колективні
продукти (освіта, охорона здоров’я, адміністрування) і персональні послуги
(продукти харчування і напої, ремонт одягу і взуття, перукарські послуги
тощо).
- Сектори, що вимагають інтенсивних технологій, що підрозділяється
на 2 суб-типи:
1. Сектори, що вимагають значного вкладу людського ресурсу. Зменшити
витрати на дану статтю можна за рахунок використання якісного і
адаптованого програмного забезпечення для обслуговування
стандартизованих процесів.
2. Мережеві сектори. Послуги, що залежать від фізичних мереж
(наприклад, транспорт, туризм, оптовий продаж і доставка) чи
інформаційних мереж (наприклад, банківська система, страхування,
телекомунікації). Громадські послуги, як-то газо-, водо-,
електропостачання можуть бути також включені в дану групу, хоча вони
часто не визначаються як послуги.
- Сектори, що потребують спеціального технологічного забезпечення,
науково місткі сектори. Ця група включає сферу програмного
забезпечення і спеціалізованих бізнес – послуг, включаючи технічні і
проектні послуги. Основним джерелом технологій є сама інноваційна
активність підприємств, однак інновації часто можуть розвиватися у
близькій взаємодії з окремими клієнтами.
Наступною класифікацією, що логічно продовжує попередні, стала
класифікація Євангелісти. А саме виділяється чотири позиції:

19. 19
- Засновані на використанні технологій – найбільш підходять під формат
архетипу інновацій, в основі яких лежить залежність від постачальника
інновації. Підприємства використовують технології, отримані із зовнішніх
джерел, в основному, з промислових та/або інформаційних секторів. Типи
активності в рамках даної групи включають (разом з іншими напрямками
діяльності) переробку сміття, транспортні послуги, охорона, клінінг, юридичні
послуги, туризм і роздрібну торгівлю.
- Інтерактивні послуги – для даного виду послуг інновація може бути досягнута
у форматі близької взаємодії із клієнтом, ніж через внутрішні науково-
конструкторські розробки і закупівлю технологій. Значна увага приділяється
розвитку та/або впровадженню програмного забезпечення та/або придбання
ноу-хау. Прикладами активності, характерними для даної групи, є рекламні,
банківські, страхові послуги, а також готельний і ресторанний бізнес.
- Наукоємні і високотехнологічні послуги – підприємства, діяльність яких
характеризує дана категорія, є основними генераторами нових технологічних
знань, які потім впроваджуються у сферу виробництва і послуг. В основному
даним напрямом активності займаються державні і приватні науково-дослідні
установи.
- Засновані за консультуванні – об’єднують характеристики наукоємних і
високотехнологічних послуг. Особливістю є поширення інформацію ззовні
системи і значна залежність від компетенції клієнта. Основним продуктом є
забезпечення прийняття рішення, що відповідає специфічним вимогам клієнта.
Фаза «визнання»
Окремі дослідження, як-то дослідника Тесера, обґрунтовують потребу
відходу від вузької технологічної дефініції інновацій і що проста адаптація
концептуального і емпіричного інструментарію із старого розуміння
«технологічної інновації», є невірною і недоречною. Натомість, звернено увагу на
потребу розвитку і підбору концептуальних і емпіричних інструментів для більш
чутливого дослідження особливостей в сфері послуг – частково, формату

20. 20
неосяжності, значної залежності від людського фактору і високого рівня
взаємодії. [43]
Окрему увагу слід звернути на дослідження французьких науковців
Джелала і Галоуджа, де висвітлюються особливості моделей в сфері інновацій, що
подано у Таблиці 1.[44]
Таблиця 1
Бізнес- моделі підприємств сфери послуг в контексті
реалізації інноваційної активності за Джелалом і Галоуджем.
Назва моделі Характеристика моделі
Інновація заснована на лінійній моделі технологічної
переваги і першочергово розвивається
функціональними спеціалізованими департаментами. Це
Класична модель є класична індустріальна модель інновацій, що стала
на базі науково- менш звичною у промисловості.
конструкторських Дана модель рідко зустрічається в сфері послуг.
робіт Декілька винятків, що слідують даній моделі –
телекомунікаційні компанії і великі компанії –
розробники пакетів спеціалізованого програмного
забезпечення.
Модель заснована на наданні послуг професіоналами,
що продають не продукти, а, фактично, рішення. В
основному, інноваційний процес не є формалізованим,
проте значно залежить від професійних якостей
Професійна
виконавця.
модель сфери
Прикладом може бути консультування в сфері
послуг
управління і інжинірингу.
Однак, дана модель може бути значно стійкою до більш
радикальних форм інновацій, особливо коли не
визначено статус професіонала.

21. 21
Дана модель є гібридом двома попередніми.
Характеризується потребою наявності спеціалізованого
департаменту, щоправда більше орієнтованого на
Неоіндустріальна
дистрибуцію інновації, ніж на розробку, а також
модель
залучення професіоналів.
Прикладом є сфера охорони здоров’я, складне
інжинірингове консультування.
В даній моделі рідко передбачається наявність
спеціалізованого департаменту, а інновації більше
залучаються, ніж розроблюються самостійно.
Організаційна і
Характерна матрична організаційна структура, процес
стратегічна
виконання продукту – результату надання послуги є
інноваційна
покроковий та визначений.
модель
Модель характерна для великих, професійно керованих
компаній, як, наприклад, в сфері авіації і роздрібної
торгівлі.
Модель використовується в основному для нових
підприємств, що пропонують радикальні інновації,
часто заснованих на альтернативних технологіях і/або
Підприємницька
бізнес-моделях.
модель
Прикладами є Direct Line Insurance and South West
Airlaines, що вперше low-cost модель слідом за EasyJet
та RyanAir).
Модель характерна для операційних послуг, як-то,
клінінг чи послуги в системі харчування. Інноваційні
тенденції проявляються незначно і мають більш
Артільна модель
варіативний характер, ніж інноваційний. Більш
фундаментальні інновації завжди приходять із-зовні
через систему регулювання і нові технології.

22. 22
Модель на основі мережі підприємств, що працюють
разом. При цьому рідше зустрічаються підприємства,
Мережева модель
що працюють самостійно.
Прикладом даною моделі є франчайзинг.
В наведеній системі моделей інновацій в сфері послуг показано ряд
відмінностей і характеристик різного виду послуг, фізичні і нефізичні особливості
надання послуг. Крім того, науковці визнають роль організаційного і людського
виміру реалізації інновацій, а також інтерактивності як ключових елементів
інновацій в сфері послуг.
Фаза «синтез»
Ден Хертог у 2006 р. визначив чотири виміри інновацій в сфері послуг.
1. Концепція послуги - відноситься до концепції послуги, що є новою на
визначеному ринку - новий стиль, нова пропозиція на ринку. Багато інновацій в
сфері послуг включають доволі неосяжні характеристики послуг, в той час як
інші включають нові способи прийняття рішень стосовно проблем.
Прикладом може служити створення нових типів банківських рахунків чи
інформаційні послуги. .У деяких сферах послуг, наприклад, роздрібній торгівлі,
чимало уваги приділяється "формату" роботи, таким як організація торгівлі
(більше чи менше спеціалізовані, більше чи менше направлені на ціновий
фактор).
2. "Клієнтський інтерфейс" - відноситься до інновацій, що стосуються формату
роботи з клієнтом. Клієнт часто є значно залученим у процесі надання послуги.
Таким чином, зміни у формі і ролях споживача і постачальника можуть бути
основними варіантами інноваційних змін для багатьох послуг.
Прикладом може бути зростання залучення споживача на прикладі
самообслуговування при відвіданні сервісних організацій.

23. 23
3. Система доставки послуги - також часто пов’язана зі зв’язком між споживачем і
постачальником, з того часу як системи доставки забезпечують взаємодію обох
сторін. Крім того, існують внутрішньо організаційні системи, що пов’язані зі
способом виконання працівниками сфери послуг своєї роботи. Багато інновацій
засновані на електронній доставці послуг. Однак, слід пам’ятати і про інші сфери,
наприклад, транспортні і пакувальні інновації. Наприклад, в свій час доставка
піци теж була інновацією.
4.Технологічні способи - є найбільш поширеним видом інновації в секторах
промисловості. Нові програмні продукти є особливо важливими для послуг з того
часу, як вони дозволяють підвищувати ефект і ефективність у інформаційно-
процесних елементах, що є переважними в сфері послуг.
Слід також відмітити наявність додаткових послуг, таких, як надання клієнтських
карток лояльності і "розумних карток" для транспортних послуг, а також широкий
ряд комунікаційних послуг.
На практиці, більшість інноваційних послуг є результатом комбінації даних
чотирьох вимірів. Комбінації даних чотирьох вимірів відрізняються залежно від
цілей інновацій і сфери застосування.
Наприклад,
- нова інформаційна система (технологічний вимір) може бути використана для
забезпечення роботи системи самообслуговування клієнта, як у випадку
самообслуговування під час роботи клієнта з банкоматом.
- Інший вид інновації - "інтерфейсу" включаючи нове програмне забезпечення для
можливості отримання первинних документів, під час очікування їх доставки.
- Послуги можуть бути доставлені в електронній формі, наприклад, у випадку он-
лайн - банкінгу чи роботи із системою банкоматів.

24. 24
- Крім того, нові види послуг можуть бути пов’язані з системою оцінки і
обрахунку вигод, коли, наприклад, справа стосується вибору платіжної картки
клієнта.
- Новий вид послуги, як вказувалось, має бути також пов’язаний із системою
доставки, що змінює формат роботи з клієнтом.

25. 25
2. Аналіз інноваційної діяльності українських підприємств
Методологія
Обстеження за європейською програмою CIS спрямоване на збір інформації
щодо продуктових, процесових, організаційних та маркетингових інновацій. До
системи показників увійшли: кількість підприємств, що впроваджують інновації
(впроваджують нові або значно поліпшені продукти, процеси в межах компанії),
кількість підприємств, які вводять хоча б одну інновацію. При цьому
розрізняються інновації, що є новими для підприємства, та інновації, що є новими
для ринку.
Витрати на інновації включають витрати на дослідження і розробки,
капітальні витрати, навчання персоналу та маркетингові витрати. До переліку
даних входять дані щодо захисту інновацій за різними типами прав
інтелектуальної власності. Найбільше питань стосуються нових або значно
поліпшених товарів або послуг і впроваджених нових або значно поліпшених
процесів, логістики чи методів розповсюдження. Організаційні та маркетингові
інновації розглядалися в одному спеціальному розділі.
Анкета спостереження CIS зосереджена не лише на інновації продукту та
інновації процесу, але також розглядає ефекти від впровадження інновацій та
джерела інформації про інноваційну діяльність, такі як кооперація, і вивчає
фактори, що перешкоджають інноваціям. [30,44]
Український вимір статистичної методики
Особливості методології збору статистичної інформації щодо інноваційної
діяльності українських підприємств полягає в тому, що офіційну інформацію
щодо інноваційної діяльності мають надавати підприємства промислового
сектору. В даному випадку дослідження ускладнюється, оскільки одним із
завдань є визначення сучасного стану інноваційної діяльності підприємств саме
сфери послуг. Саме тому за основу було взято перше пілотне дослідження
Державного комітету статистики України, здійсненого на основі міжнародної
методології CIS 6. [21]

26. 26
Україна долучилася до обстеження інновацій за міжнародною
методологією, починаючи з CIS 6 (пілотне обстеження 5 регіонів основного кола
підприємств та організацій, за виключенням малих підприємств, на суцільній
основі). Результати обстеження показали, що у вибраних регіонах рівень
інноваційної активності підприємств коливався в діапазоні 10-30%.
Слід зазначити, що існує прямий зв’язок між розмірами підприємств і їхнім
рівнем інноваційності. Малі підприємства з персоналом менше за 10 осіб не
охоплені спостереженням, але це не означає, що вони не інноваційно активні,
скоріш за все вони вводять інновації іншим шляхом, ніж великі підприємства.
Якщо підприємство намагається бути постійно активним у виконанні ДіР, і,
як наслідок, інноваційно активним, йому необхідно мати необхідну чисельність
персоналу. Проблема з персоналом полягає в тому, що він не обов’язково
виробляє щось для реалізації найближчим часом. Багато технічних продуктів
вимагають довгих років досліджень. При цьому багато малих і середніх
підприємств не в змозі заплатити одному або більше службовцям за виконання
ДіР не повний робочий день.
1. Інноваційні підприємства та не інноваційні підприємства України за
розмірами, як % від усіх підприємств відповідного розміру
Рис.1 Інноваційні підприємства та не інноваційні підприємства України за
розмірами, як % від усіх підприємств відповідного розміру у м. Київ, 2006 р.

27. 27
Рис.2 Інноваційні підприємства та не інноваційні підприємства України за
розмірами, як % від усіх підприємств відповідного розміру — 2006р. у АР Крим
Рис.3 Інноваційні підприємства та не інноваційні
підприємства України за розмірами, як % від усіх підприємств
відповідного розміру у Донецькій обл., 2006 р.

28. 28
Рис.4 Інноваційні підприємства та не інноваційні підприємства
України за розмірами, як % від усіх підприємств відповідного розміру
у Харківській обл., 2006 р.
Рис.5 Інноваційні підприємства та не інноваційні підприємства
України за розмірами, як % від усіх підприємств відповідного розміру у
Чернівецькій обл., 2006 р.
Статистичне спостереження у п’яти регіонах України показало, що рівень
інноваційної активності серед великих підприємств (понад 250 осіб) становить від
23% до 49%, серед середніх (50-249 осіб) – 11-29%, серед малих підприємств (10-

29. 29
49 осіб) – 7-23%. Найвищий показник – серед великих підприємств м.Києва,
найнижчий – серед малих Чернівецької області.
2. Розподіл інноваційних та не інноваційних підприємств України за
вибраними кодами КВЕД, як % від усіх підприємств
Рис. 6 Розподіл інноваційних та не інноваційних підприємств України за
вибраними кодами КВЕД, як % від усіх підприємств у м. Київ ,2006 р.
Рис. 7 Розподіл інноваційних та не інноваційних підприємств України за
вибраними кодами КВЕД, як % від усіх підприємств у Донецькій обл., 2006 р.

30. 30
Рис. 8 Розподіл інноваційних та не інноваційних підприємств України за
вибраними кодами КВЕД, як % від усіх підприємств у Харківській обл., 2006 р.
Рис. 9 Розподіл інноваційних та не інноваційних підприємств України за
вибраними кодами КВЕД, як % від усіх підприємств у Чернівецькій обл., 2006 р.

31. 31
Рис. 10 Розподіл інноваційних та не інноваційних підприємств України за
вибраними кодами КВЕД, як % від усіх підприємств у АР Крим, 2006 р.
Секція К включає види діяльності, які пов’язані з комп’ютерами та
програмним забезпеченням (діяльність у сфері інформатизації – 72),
консультування у сфері архітектури та інжинірингу (74.2), технічні випробування
та аналіз (74.3). Частка інноваційно активних підприємств в цих видах діяльності
вища за середню в економіці і частка інноваційно активних підприємств цих видів
діяльності у загальній кількості інноваційно активних підприємств секції К
становить 53%.
Статистичне спостереження інноваційної діяльності в вибраних п’яти
регіонах України показує, що така тенденція більш характерна для м.Києва: серед
усіх видів економічної діяльності найвищий рівень інноваційної активності в
секції К (44,5% при середньому – 29,5%) і частка інноваційно активних
підприємств інших видів послуг (КВЕД 72, 74.2 і 74.3) в загальній кількості
інноваційних підприємств сфери послуг (К) становить 80%. У АР Крим також
найвищий рівень інноваційної активності на підприємствах інших видів послуг
(36,4%) та в переробній промисловості (33,6%) при досить високому рівні
середньому рівні – 27,8%. При досить низькому рівні інноваційної активності

32. 32
підприємств Чернівецької області (10,1%) частка інноваційно активних
підприємств секції К досить велика (25,8%) і 37,5% з них становлять
підприємства інших видів послуг. Для Харківської області більш характерним
виявився високий рівень інноваційності підприємств переробної промисловості. У
Донецькій – кожне третє підприємство фінансової діяльності займалося
інноваціями, а також майже чверть підприємств переробної промисловості при
середньому –17,7%.
В кожному з п’яти регіонів України частка підприємств, які впроваджували
інноваційні види продукції та інноваційні процеси, дещо вища за частку
підприємств, які впроваджували лише один з видів інновацій. Разом з тим в цих
регіонах (за виключенням Чернівецької області) частка підприємств, що
впроваджували лише інноваційні процеси вища, ніж тих, що впроваджували лише
інноваційні продукти.
3. Розподіл підприємств України за типами інноваційної діяльності, як % від
усіх підприємств
Рис 11. Розподіл підприємств України за типами інноваційної діяльності,
як % від усіх підприємств у м. Київ, 2006 р.

33. 33
Рис 12. Розподіл підприємств України за типами інноваційної діяльності,
як % від усіх підприємств у АР Крим, 2006 р.
Рис 13. Розподіл підприємств України за типами інноваційної діяльності,
як % від усіх підприємств у Донецькій обл., 2006 р.

34. 34
Рис 14. Розподіл підприємств України за типами інноваційної діяльності,
як % від усіх підприємств у Харківській обл., 2006 р.
Рис 15. Розподіл підприємств України за типами інноваційної діяльності,
як % від усіх підприємств у Чернівецькій обл., 2006 р.
Обстежені підприємства відповідали на питання щодо географічних ринків
реалізації їхніх товарів і послуг.

35. 35
4. Інноваційні та не інноваційні підприємства України за ринками, як % від
усіх підприємств
Рис. 16 Інноваційні та не інноваційні підприємства України за ринками,
як % від усіх підприємств у м. Київ, 2006 р.
Рис. 17 Інноваційні та не інноваційні підприємства України за ринками,
як % від усіх підприємств у АР Крим, 2006 р.

36. 36
Рис. 18 Інноваційні та не інноваційні підприємства України за ринками,
як % від усіх підприємств у Донецькій обл., 2006 р.
Рис. 19 Інноваційні та не інноваційні підприємства України за ринками,
як % від усіх підприємств у Харківській обл., 2006 р.

37. 37
Рис. 20 Інноваційні та не інноваційні підприємства України за ринками,
як % від усіх підприємств у Чернівецькій обл., 2006 р.
В кожному з п’яти регіонів України частка підприємств, які реалізовували
продукти і послуги на регіональному (місцевому ринку) найвища як для
інноваційних, так і для не інноваційних підприємств (крім м.Києва, де частка
підприємств, що реалізували свою продукцію на національному ринку дещо
вища). За результатами дослідження цього питання свою роль відіграє як
територіальна близькість (віднесеність), так і законодавча, а також схожі умови
здійснення економічної діяльності.
Задіяність підприємств у здійсненні інновацій може приймати різні форми:
придбання машин, обладнання та програмного забезпечення виключно для
виробництва нових або значно поліпшених продуктів та послуг; виконання
внутрішніх ДіР — внутрішні ДіР, які ще називають власними, є творчою роботою,
яка здійснюється всередині підприємства для створення ним основних знань і їх
використання для розробки нових або значно удосконалених продуктів і процесів
(включаючи розробку програмного забезпечення); навчання та підготовку
персоналу як на власному підприємстві, так і за його межами, з метою підготовки
його до розроблення і/чи впровадження нових або значно удосконалених
продуктів і процесів; здійснення процедур та технічної підготовки до
запровадження нових або значно удосконалених продуктів і процесів, які ще не
були ніде представлені; ринкове запровадження інноваційних продуктів та

38. 38
послуг, включаючи ринкове дослідження і проведення рекламної кампанії;
укладання договорів про виконання ДіР або придбанням результатів їх виконання
у інших компаній (включаючи підприємства їхньої групи підприємств),
державних або приватних науково-дослідних організацій, а також придбання
інших зовнішніх знань (придбання інших зовнішніх знань включає придбання або
ліцензування патентів і не патентованих винаходів, ноу-хау та інших типів знань
у інших організацій).
5. Розподіл інноваційних підприємств України за видами інноваційної
діяльності, як % від усіх інноваційних підприємств
Рис. 21 Розподіл інноваційних підприємств України за видами інноваційної
діяльності, як % від усіх інноваційних підприємств у м. Київ, 2006 р.
Рис. 22 Розподіл інноваційних підприємств України за видами інноваційної
діяльності, як % від усіх інноваційних підприємств у АР Крим, 2006 р.

39. 39
Рис. 23 Розподіл інноваційних підприємств України за видами інноваційної
діяльності, як % від усіх інноваційних підприємств у Донецькій обл., 2006 р.
Рис. 24 Розподіл інноваційних підприємств України за видами інноваційної
діяльності, як % від усіх інноваційних підприємств у Чернівецькій обл., 2006 р.
Один з основних напрямів інноваційної діяльності підприємств п’яти
регіонів України полягав, перш за все, у придбанні машин, обладнання та
програмного забезпечення для виробництва нових або значно поліпшених
продуктів та послуг, про що повідомили від 78% до 91% інноваційно активних
підприємств. Досить вагома частка підприємств проводила навчання та
підготовку персоналу до розроблення і/чи впровадження ним нових або значно
удосконалених продуктів і процесів (38-65%). Майже половина підприємств
м.Києва, біля 38% – Харківської і Чернівецької областей, третина підприємств АР
Крим та майже чверть – Донецької області виконували дослідження і розробки
власними силами. Більша частка підприємств, ніж у країнах ЄС-27, здійснювали

40. 40
ринкове запровадження інноваційних продуктів та послуг, включаючи ринкове
дослідження і проведення рекламної кампанії (від третини – в АР Крим до 55% –
в Чернівецькій області). Дещо менше підприємств, ніж у країнах Європи,
здійснювали процедури та технічну підготовку до запровадження нових або
значно удосконалених продуктів і процесів, які ще не були ніде представлені (від
13% – у Чернівецькій області до 29% – у м.Києві та Харківській області).
Укладали договори про виконання ДіР або про придбання результатів їх
виконання у інших компаній (включаючи підприємства їхньої групи
підприємств), державних або приватних науково-дослідних організацій, від 16%
(у Чернівецькій області) до 28% (у м.Києві) інноваційних підприємств, що в
середньому більше, ніж у країнах ЄС-27. При цьому придбанням інших зовнішніх
знань (придбання або ліцензування патентів і не патентованих винаходів, ноу-хау
та інших типів знань у інших організацій) були зайнято від 15% (у Донецькій
області) до 20% (у м.Києві) інноваційних підприємств.
6. Розподіл витрат інноваційних підприємств України за видами витрат як %
від усіх інноваційних витрат
Рис.25 Розподіл витрат інноваційних підприємств України за видами витрат
як % від усіх інноваційних витрат у м. Київ, 2006 р.

41. 41
Рис.26 Розподіл витрат інноваційних підприємств України за видами витрат
як % від усіх інноваційних витрат у АР Крим, 2006 р.
Рис.27 Розподіл витрат інноваційних підприємств України за видами витрат
як % від усіх інноваційних витрат у Донецькій обл., 2006 р.
Рис.28 Розподіл витрат інноваційних підприємств України за видами витрат
як % від усіх інноваційних витрат у Харківській обл., 2006 р.