Історія Зеленого

2. Як кожна людина має біографію, так і кожне село має свою історію.
Наше село Зелене має теж свою історію. І сягає ця історія у сиву давнину…
Якби ми подорожували в 1802 році то, пливучи річкою від
Стародобровольського, верстов так через п’ять побачили б Балку Зелену, яка
виходить в річкову долину. Неподалік Балки на тому ж правому боці
розташоване село Зелене. Назване воно так від імені запорозького козака
Василя Зеленого, який був писарем Війська Запорозького. Він два роки
прожив так рятуючись від нашестя. Тоді хвороби забрали багато хороших
козаків. З легкої руки Василя Зеленого тут було Закладено зимівник. Добре
рибачилось козакам на тій місцині. І якби копнути нашу історію глибше, то
й до 1688 року докопалися б. З Зеленої Балки козацька сторожа до походу
готувалася, бо недобре саме замислювали турки з татарами.
Після знищення Запорізької Січі в 1775 році та закінчення російсько-
турецької війни, царський уряд щедро роздавав землі на півдні України
сановникам, бойовим офіцерам, козацькій старшині, іноземним колоністам.
В кінці ХУІІІ на початку ХІХ ст. власниками земель у наших місцях стали
генерали Рахманов і Долгинцев, офіцери Галковський Д., Добровольський В.
та інші.
Василь Добровольський польський шляхтич на російській службі,
офіцер лейб-гвардії уланського полку, учасник однієї з останніх російсько-
турецьких воєн, кавалер трьох бойових нагород (Георгіївські хрести),
отримав 4 тисячі десятин пожалуваних земель.
Вони розташовані в долині річки Інгулець, широкій та мальовничій, із
залишками знищених запорізьких зимівників. Один з них, заснований ще в
ХVІІ ст., нагадував про себе доволі довго уламками кам’яних хрестів на
козацькому цвинтарі.
Так у вересні - жовтні 1993 році археологічна експедиція, яку очолював
Тітов В.В. проводилась пошукова робота в на дільниці північної садиби
колишнього місцевого поміщика. Досліджено три поховання. Викопано
залишки дубової труни, збитої залізними кованими цвяхами, натільний
хрестику, залишки одягу, що дозволило стверджувати про існування тут
козацького кладовища XVIII-XIX століття. Так що докопалися до 1777 року.
Радгоспний виконроб В.І.Бабанський підтвердив, що ще років тридцять тому
бачив тут отого розбитого Кам’яного хреста, на якому були вибиті слова про
поховання в 1777 році Івана Плюваки козака куреня Роговського.
1830 року В.Добровольський перевіз на свої землі 20 родин кріпаків з
Олександрівського повіту і заснував село. Воно мало 20 дворів з низенькими
хатами, вкритими соломою або очеретом, та маленькими вікнами.

3. Назву селу дала Зелена балка довжиною в 50 верст, що простяглася з
південно-західного боку селянського житла. Балка ця густо поросла тереном
і гльодом. Річка Інгулець на той час відзначалася великою глибиною, у її
заплавах водилось багато птахів, в річці – риба, ліс же становив надійний
притулок для дичини.
Селяни – переселенці звели житло собі, управитель економії, а в 1846
році й поміщицький будинок, куди з родиною переселився поміщик Василь
Добровольський в наступному році. Частину з пожалуваних земель він
зайняв під зернові культури, а решту залишив під випасами, розводив велику
рогату худобу та вівці.
Основною тягловою силою в економії були воли, кіньми виконували
другорядні роботи. Для виїзду та огляду своїх володінь поміщик мав виїзну
четвірку, в яку впрягалось четверо коней – рисаків німецької породи.
Після реформи 1861 року селяни юридично були звільнені від кріпацтва,
а фактично до 1917 року були залежні від пана.
Колишній офіцер, згодом благополучний поміщик, був щасливим
батьком. У нього підростало четверо синів, які згодом здобули освіту і від
батька отримали чотирьох селах відповідні економії…
Після смерті старого Добровольського у 1892 році, маєток батька
перейшов до рук молодшого сина – Андрія. Він постійно жив у Миколаєві і
дістав там спеціальність морського офіцера. Господарювати в селі Андрій
Васильович наміру не мав і землі здав в оренду Мойсею Самуїловичу
Швабену – колоністу з європейської колонії «Інгулець». Управляти маєтками
поручив економу.
Коли на Криворіжжі почалися (1895 р.) розробки залізної руди, а
новостворені товариства орендували землі у місцевих поміщиків, Андрій
Добровольський теж здає свої землі в оренду Акціонерному товариству.
В кінці «По Екатерининской железной дороге», виданій в 1903 р.,
написано: «Рудник Акционерного общества криворожских железных руд …
расположен на землях помещика В.В.Добровольского, младшего, у которого
Обществом с 1895 года арендовано сроком на 30 лет 1181 дес. земли. С его
земельным участком граничит земля его брата А.В.Добровольского,
заарендованная в количестве 1250 дес. Алмазным обществом. 1899 г. –
запасы руды доходят до 50 миллионов пудов…».
А в 1894 році відкрив рудник на своєму земельному уділі, який був
названий Малодобровольським. Руду даного рудника купувала Бельгійська
кампанія (За плату 1 копійка за пуд руди). За рахунок орендованої плати за
землю та прибутків від рудника жила родина Андрія Добровольського. В

4. літній період він з родиною проживає в своєму маєтку ( в с. Зелене), а взимку
виїжджає в м. Миколаїв або за кордон.
Під час революції 1917 року поміщик А.В.Добровольський передав
господарство своєму економу, а сам пішов до царського війська морським
офіцером.
Після перемоги Великої Жовтневої Соціалістичної революції, селяни
розігнали поміщицьких прислужників, а майно пограбували. В
поміщицькому будинку заселились наймити, які не мали власних хат.
У дореволюційному селі не було школи. Діти заможних селян навчалися
у приватного вчителя ( за плату 1 карбованець за місяць за одного учня). Діти
бідняків зовсім не навчались. В селі не було жодної крамниці. Товар
продавали спекулянти та перекупщики. Основний товар, що мав попит на
селі – це гас і мило. Одяг та взуття селяни виготовляли самі для себе.
Після революції в селі була утворена сільська Рада як орган Радянської
Влади на селі. Головою с/ради був призначений Мірошніченко Йосип
Васильович. Розділивши поміщицьку землю, селяни обробляли її самі до
1930 року. В 1930 році в період колективізації був утворений колгосп
«Партизан», головою колгоспу був призначений Мусій Григорович Герман.
Колгосп існував недовго тому, що більшість населення села працювала на
рудних копальнях, а земля була передана колгоспу «Завгородні».
В колишній поміщицький будинок згодом поселився дитячий будинок,
де виховувалися діти – сироти. [Додаток 1]
Недовго знаходився дитячий будинок в нашому селі, після реорганізації
його, в поміщицькому будинку розмістився Широківський ветзоотехнікум,
який у 1955 році було перенесено до Новомосковська, а потім школа, яка
існує й нині.
В роки Вітчизняної війни на цих землях було подібне господарство ШУ
«Інгулець» - радгосп «27» - «28», існував до 1961 року.
Вивчаючи історію нашого краю була проведена величезна робота по
увіковіченню подвигу жителів нашого селища в роки Великої Вітчизняної
війни воїнів 8 І 46 Армії, що звільнила Зелене від німецько-фашистських
окупантів.
3 березня 1944 року, в числі перших, під сильним вогнем ворога
форсували річку Інгулець в районі села Зеленого товариш Рябко Георгій
Герасимович, як парторг роти розвідки, особистим прикладом надихав
бійців. На місці висадки десанту встановлено пам’ятний знак.[Додаток 3]
Першим ввірвався в окопи противника, знищив двох кулеметників,
трьох автоматників, чим дав можливість захопити нашим підрозділам рубежі
оборони на західному березі річки.

5. Швидко пересувались вперед на чолі групи бійців, штурмував позиції
німців біля залізничної дороги, вийшов на основну лінію ворожої оборони і
тим змусив противника тікати, організував вогонь по ворогу із захопленням
трьох мінометів і зенітної пушки. Потім сміливим кидком зі своєю групою
бійців в складі розвід роти звільнював селище Зелене, тим самим забезпечив
виконання наказу командування в створені плацдарму на західному березі
річки Інгулець.
Рябко Георгій Герасимович – старший розвідник дивізії, більше як двох
з половиною років. За весь час завжди служив прикладом доблесті і
мужності. Знищив до 100 німців . ( ЦАМО фонд 1249 опис 2 сторінка 03) – це
був нагородний лист і по діагоналі чорним олівцем запис «Герой
Радянського Союзу». Перевірка в описах героїв показала, що прізвище таке
не значиться. Хто ж такий цей герой? Наблизитись до розгадки допомогла
робота у Ленінградському військово-медичному архіві, де Прокопчук
Олександр Іванович (був директором школи №101) був у березні 1991 року.
Серед тих, хто помер у госпіталі (ГПП 2321. Це в старій частині міста
Інгульця) є такий запис: Рябко Георгій Герасимович, 1904 року народження,
молодший сержант 266 гвардійського
Залишки воїнів були перепоховані у Братську могилу, що розташована
поряд зі школою. [Додаток 4]
Пошуки героїв війни і тих , хто допомагав наближенню дня
визволення, наштовхнули на такий факт: «3 березня, коли наші війська після
запеклого бою, звільнили селище біля приміщення школи зупинилася
польова кухня. Тут вони мали намір приготувати їжу для воїнів наступаючих
підрозділів Армії, їх радо вітали жителі селища, в тому числі колишні учні
нашої школи. Для солдатського котла несли все що в кого було.
В цей час німецька авіація здійснила наліт на звільнене селище.
Німецька бомба влучила в те місце , де стояла польова кухня. Загинуло 2
бійці і четверо колишніх наших учнів школи: Пономаренко, Марущак.
За ініціативою школи їх імена увіковічені на мармуровій дошці у
відповідності рішенням Інгулецького міськвиконкому. Нові напрямки для
пошукової роботи були здійснені після відвідування школи товариша по
зброї гвардії старшого лейтенанта Каткова Федора Леонтійовича його
бойового побратима Романцева Сергія Дмитровича. Дякуючи йому, ще раз
переконались, які жорстокі бої йшли при форсуванні річки Інгулець і
прорива оборони ворога, що дало можливість радянському командуванню
оточити і знищити залишки німецької Армії «Месник», що відступала від
самого Сталінграду.

6. З 98 загиблих воїнів за селище Зелене, стали відомі, дякуючи пошуковій
роботі.
Братська могила… Схилена верба, вітами-косами бережуть вічний покій
героїв. А в наших серцях пам'ять і повагу за те, що ми є, за те що ми будемо.
І наше завдання не залишить ні одного безіменного імені тих, хто звільнив
село від фашистської ночі.
Йшли роки. Село розросталось, збільшувалося населення, з’явилися нові
житлові будинки. В селі з’явилася бібліотека, клуб, їдальня, пошта, магазини,
налагоджений зв'язок з містом – регулярно їздять автобуси.
З 1961 року організовано радгосп «Полтавка». Відроджується заняття
сільським господарством, вирощують зернові та овочеві культури, розводять
худобу. Але частина населення працює на підприємствах.
В 1996 році радгосп «Полтавка» реорганізовано в Відкрите Акціонерне
товариство «Полтавка». Продовжували вирощувати зернові та овочеві
культури, розводити худобу.
Але більшість населення села працювало на ІнГЗКа та ПГЗКа.
2002 – ВАТ «Полтавка» ліквідовано.
На сучасному етапі селище складається з 10 вулиць: Вереснева,
Зеленівська, Калинова, Краснодонська, Овочеводів, Спортивна, Фельдмана,
Червонофлотська, Яновського, 50 років Комсомолу.
На території селища розташована Криворізька загальноосвітня школа І-
ІІ ступенів №101 (у 1964 році було добудовано новий корпус, який
реконструювали у 2012 році [Додаток 5]), працює поштове відділенні,
медпункт, 2 магазини, православна церква яка розташована в будівлі
колишнього клубу, що був будинком управителя панським маєтком
[Додаток 2]. Для дітей селища у 2013 році було встановлено спортивний
майданчик. [Додаток 6]
Селище Зелене також славиться видатними людьми, з якими ми вас
познайомимо.
Гайдук Марія Вікторівна – письменниця, член спілки письменників
України.
Народилась 13 квітня 1974 року .
Дружина, домогосподарка, мрійниця.
Виросла на Інгульці, в родині вчителів. Навчалася в школі №114 та
№59. Після закінчення школи навчалася в Криворізькому медичному
училищі, де закінчила перший курс і далі продовжила навчання в Генічеську.
Медсестра. За порадою свого майбутнього чоловіка прийняла хрещення. За
його ж підтримки у 1993 році поїхала в жіночий монастир. Заміжня з 1998
року, разом з чоловіком виховує двох дітей, заради їхнього здоров’я

7. вибралися з міської квартири у сільську місцевість. У 2010 році вирішила, що
всіх хатніх справ не переробиш, а важливими думками з добрими людьми
поділитися вкрай необхідно.
У 2011 році стала переможницею літературного конкурсу «Україна моя
квітуча», який відбувається за підтримки Олександра Вілкула.
Відомі твори: «Острів принцес» (2012 р.), «Древодар» (2012 р.),
«Добрянин», «Звільнені крила» (2013 р.)
Михайлов Олексій Максимович – ветеран Великої Вітчизняної війни.
Народився 25 лютого 1925 р. в с.Зелене. Початкову освіту отримав у
Зеленівській семирічній школі, потім навчався вСШ№96, де закінчив 10
класів.
18 березня 1944 року був призваний Широківським військоматом в ряди
радянської армії, де брав участь в боях за визволення Батьківщини від
німецько-фашистських загарбників. Був у складі 222 стрілкового полку 49
Рославльської дивізії 3-го Білоруського фронту. 4 серпня 1944 р. під
м. Молодечно (Білорусія) був важко поранений.
З березня 1945 працював у Зеленівській семирічній школі вчителем
математики та фізики, а в 1956-1974 роках директор цієї школи.
Має державні нагороди: Орден Вітчизняної війни 1 ступеня, орден «За
мужність», медалі «За перемогу над Німеччиною», «Захисника Вітчизни»
2013 року помер, похований в с.Зелене.
Балясний Іван Сидорович – ветеран Великої Вітчизняної війни.
Народився 1918 року в с. Зелене.
Брав участь в Великій Вітчизняній війні з 1943 по 1945 рік військовим
льотчиком. Нагороджений двома орденами Червоного Прапора, орденом
Червоної Зірки. Війну пройшов в чині капітана.
Соколенко Ольга Леонідівна – заступник голови правління
Дніпропетровської обласної організації Асоціації українських правників,
завідувач кафедри адміністративного та кримінального права
Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, ректор
юридичної клініки. Кандидат юридичних наук, доцент. З 2008 року обіймає
посаду директора юридичної клініки Дніпропетровського національного
університету імені Олеся Гончара. На громадських засадах керує Центром
правового виховання молоді Дніпропетровського національного
університету імені Олеся Гончара.
Автор понад 40 наукових праць. Має 5 захищених кандидатів
юридичних наук.
Наукові інтереси: проблеми адміністративного права, забезпечення
законності у сфері виконавчої влади та захисту прав і свобод громадян.

8. Народилась в селищі Зелене 1974 року. Навчалась в НСШ №101.